Солодка гола (Glycyrrhiza glabra);
вербець, солодець голий, солодковий корінь, лакричник, лакриця, лакричний корінь; родина Бобових (Fabaceae);
солодка голая

Цінні лікарські та харчові властивості коренів солодки відомі з сивої давнини. Традиційна тибетська і китайська медицина широко застосовують цю рослину. Солодка походить з Середземномор'я, Малої і Середньої Азії. Великим шовковим шляхом вона потрапила до Китаю і далі у Тибет, де добре прижилася, а потім проникла далеко за межі Центральної Азії, з'явилася у Західній Європі та Америці, де раніше не росла. Людей приваблювало солодке коріння, і це не дивно — сапонін гліциризин, що входить до його складу, в 50 разів солодший від цукру. Тому очищені корені жували з великим задоволенням, адже цукор був рідкістю. Цей звичай донедавна зберігався у Північній Америці, де солодка називається лакрицею чи лакричним коренем.

Солодка гола — трав'янистий багаторічник з міцним, прямостійним, розгалуженим стеблом, вкритим залозками. Висота його 50-100 (до 150) см. Уся рослина опушена короткими волосками. Коренева система солодки розгалужена, багатоголова: від материнського кореня відходять вертикальні та горизонтальні кореневища, які утворюють багатоярусну переплетену систему. Корені занурюються у ґрунт на глибину до 8 м. Надземні пагони відходять не тільки від материнського кореня, а й від кореневищ, тому одна рослина займає площу до декількох десятків квадратних метрів. Листки солодки непарноперисті, з 3-8 парами листочків, клейкі, черешки опушені. Листочки довгастояйцеподібні, еліптичні чи ланцетні, завдовжки 10-60 мм. Квітки біло-фіолетові, неправильні, зібрані у 5-8-квіткові суцвіття — китиці. Цвіте солодка протягом більшої частини літа. Плід — біб, досягає довжини 30 см.

У Росії солодка гола росте у південній частині Європейської території (узбережжя Азовського моря, середня і нижня частина басейнів Дону і Волги); на півдні Західного Сибіру зростає близький вид — солодка уральська (G. uralensis), яка має схожу дію, але корінь у неї менш солодкий. Найчастіше можна побачити рослину в степу, заплавах степових річок, напівпустелях та оазах пустель. Вона також росте у Казахстані, Середній Азії, на Кавказі та в Україні (на солончакуватих місцях і приморських схилах на півдні степової зони та у Криму).

Для приготування ліків використовують корені солодки голої. Їх заготовляють напровесні чи восени, до листопада, після в'янення надземної частини. За правилами, у місцях збирання викопують не більше 25% рослин, а у кожної особини видаляють не більше 75% кореневої системи — для наступного відновлення. Повторно на тому самому місці сировину можна заготовляти не раніше, ніж через 6-8 років. Корені обтрушують від землі, відділяють від залишків стебел і коріння інших рослин, видаляють гнилі та пошкоджені частини і складають у пухкі, довгі та вузькі купи (бурти). У міру підсихання верхнього шару бурти перегортають. Підсушені корені очищують від пробки і досушують до ламкого стану. Сировину можна сушити у спеціальних сушарках при температурі не вище 50 °С.

Сушене коріння містить до 23% гліциризину (суміш калієвої і кальцієвої солей гліциризинової кислоти), 27 близьких за будовою флавоноїдів, стерини, органічні кислоти, кумарини, ефірну олію, вітамін С (10-30 мг%) та інші сполуки.

Корені солодки широко застосовують у науковій і народній медицині, причому наукова медицина використовує їх для створення патентованих препаратів. До них належать: «Ліквіритон» — протизапальний, спазмолітичний та антисептичний засіб, що застосовується для лікування виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки, а також гіперацидних гастритів; «Флакарбін» — його також використовують для лікування виразкової хвороби; «Гліцирам» — протизапальний засіб, який вживають при бронхіальній астмі, алергічних дерматитах та для поліпшення функції кори надниркових залоз. Як складова частина корені солодки входять до грудного еліксиру (відхаркувальний і пом'якшувальний засіб), з них отримують густий та сухий екстракти, необхідні для приготування різних лікарських форм.

У китайській та індійській народній медицині солодка — дуже відомий і шанований засіб. Народні цілителі вважають, що дія рослини аналогічна до дії женьшеню, тому в деяких районах Китаю її використовують як засіб, що омолоджує організм.

Коріння солодки входить до складу багатьох ліків, оскільки воно поліпшує їхню основну дію. У харчовій промисловості рослину додають у кондитерські вироби і напої для підсолоджування.

Також корені солодки використовують для виготовлення високоякісної туші, чорнил та акварельних фарб. При збагаченні руд флотаційним методом мелене коріння застосовують як спінювач.

З різними протравами солодку використовують при фарбуванні вовни і шовку у жовтий, коричневий і синій кольори. Стебла рослини придатні для отримання досить міцного волокна, з якого роблять мотузки.

Настій коренів. 10 г (1 столова ложка) подрібненої сировини на 200 мл окропу. Настоюють 15-25 хв., проціджують. Приймають по 1 столовій ложці 3-4 рази на день як відхаркувальний і пом'якшувальний засіб.

Тривале вживання препаратів рослини може спричинити порушення водно-електролітної рівноваги і призвести до появи набряків.