Самшит вічнозелений (Bиxus sempervirens);
самшит вечнозелёный

Невеликий (до 1 м заввишки) віч­нозелений кущ родини самшито­вих. Листки супротивні, цілокраї, шкі­рясті, короткочерешкові, від яй­цевидних до видовженоеліптичних, на верхівці тупі, іноді трохи виїмчасті, зверху темно-зелені, зісподу ясніші. Квітки дрібні, одностатеві, однодомні, чотиричленні, з простою пра­вильною оцвітиною, зеленаво-жовті, зібрані пучками в пазухах листків; численні чоловічі квітки зібрані в нижній частині пучка, жіночі (1, рідше 2—3) — на його верхівці. Плід — куляста коро­бочка. Цвіте (на півдні) у березні—квітні.

Поширення. Самшит вічнозеле­ний походить з Середземномор'я. На території України його ви­рощують у садах і парках як декоративну рослину.

Заготівля і зберігання. Для ви­готовлення ліків використовують свіже або сушене листя самшиту (Folia Buxi sempervirentis), яке заготовляють навесні і влітку. Сушать сировину в затінку. Штучне сушіння проводять при тем­пературі, не вищій за 45°.

Рос­лина неофіцинальна.

Хімічний склад. Листя самшиту містить алкалоїди (буксин та ін.), ефірну олію, дубильні речовини.

Фармакологічні властивості і ви­користання. Препарати самшиту виявляють гіпотензивну, жаро­знижувальну, антибактеріальну, сечогінну і жовчогінну дію. Най­частіше настій листя дають усе­редину при підвищеній темпе­ратурі й запаленні жовчних і сечових шляхів. Як зовнішній засіб самшит використовують при облисінні й себореї голови.

Лікарські форми і застосування. Внутрішньо — настій (половину чай­ної ложки сушеного листя на склянку окропу) по третині склянки 3 рази на день.

Зовнішньо —50 г свіжого листя настоюють 2 тижні на 0,5 л 45%-ного спирту й використовують для втирання у волосисту частину голови;

10 г суміші листя самшиту і трави чебрецю плазкого, взятих у співвідношенні 5:6, настоюють 2 тижні на 1 л 60%-но­го спирту й використовують для вти­рання у волосисту частину голови.

Самшит містить сильнодіючі речовини і потребує обережності при вико­ристанні його. Передозування небез­печне!