Скополія карніолійська (Scopolia carniolica);
скополия карниолийская

Багаторічна трав'яниста рослина родини пасльонових. Має повзу­че кореневище до 12 см зав­довжки і 3 см завтовшки. Стебло прямостояче, 20—50 см заввиш­ки, вгорі вилчасто розгалужене. Листки чергові; нижні — луску­ваті, безколірні, решта — еліп­тичні, звужені при основі в кри­латий черешок, цілокраї або злегка вищерблені, голі, темно-зелені, 12—18 см завдовжки і 4—9 см завширшки. Квітки пра­вильні, двостатеві, 1—2,5 см зав­довжки, одиничні, повислі на ніжках, що виходять з листкових пазух; віночок зрослопелюстковий, трубчасто-дзвониковидний, з 5 короткими круглястими ло­патями, зовні бурий, лакований, усередині оливково-зелений, тьмяний. Плід — куляста, дво­гнізда коробочка. Цвіте у травні — червні.

Поширення. Скополія карніолійська трапляється зрідка в Кар­патах, на Розточчі-Опіллі, в За­хідному Лісостепу та в західній частині Правобережного Лісо­степу в широколистяних лісах, серед чагарників, на галявинах, по краях просік. Рідкісна зни­каюча рослина, занесена до Чер­воної книги України.

Заготівля і зберігання. Для ви­готовлення ліків використовують кореневище (Rhizoma Scopoliae carniolicae) і траву скополії (Неrba Scopoliae carniolicae). Ко­реневища заготовляють після плодоношення рослини. Їх вико­пують, миють від землі й сушать на відкритому повітрі (можна на сонці) або пров'ялюють 2—3 дні на сонці й досушують у спеціальних сушарках при температурі, не вищій за 60°. Сухих кореневищ виходить 30%. Траву скополії збирають в пе­ріод цвітіння рослини і сушать. Готову сировину зберігають у доб­ре закритих банках або бляшан­ках, дотримуючись правил збе­рігання отруйних рослин. Усі частини рослини отруйні, при маніпуляціях з нею треба захи­щати очі, ніс, рот, після роботи мити руки. Збираючи корене­вища, слід пам'ятати, що при­родні запаси скополії невеликі й рослину можна за короткий час зовсім винищити, якщо не виконувати правил, які перед­бачають повне забезпечення від­новлення заростей, а саме: на місце кожної викопаної рослини закопувати відрізок (краще вер­хівку) кореневища довжиною 5—6 см, а повторне викопування кореневищ з однієї й тієї самої ділянки проводити не раніше, як через 10—15 років.

Хімічний склад. Усі частини рос­лини містять алкалоїди тропа­нової структури (в листі — 0,12—0,14%, у стеблах — 0,15—0,21%, у кореневищах з коренями — до 0,9%), найважливішими се­ред яких є L-гіосціамін, ско­поламін, тропін, кускгігрин та псевдоатропін. Крім того, в ко­рінні скополії знайдено бетаїн, холін та похідні кумарину (скополін, скополетин).

Фармакологічні властивості і ви­користання. Для скополії карніолійської характерні загальні фар­макологічні властивості атропіноподібних сполук, основною особливістю яких є здатність блокувати м-холінореактивні си­стеми  організму.  Атропіну сульфат (Atropini sulfas) використо­вують як спазмолітик і боле­тамувальний засіб, в очній прак­тиці (лікування й діагностичні цілі), для лікування серцево-судинних захворювань. Ско­поламіну гідробромід (Scopolamini hydrobromidum) признача­ють як заспокійливий засіб при гострому психічному збуджен­ні, використовують у хірургіч­ній практиці й офтальмології; камфорнокисла сіль скополамі­ну входить до складу таблеток аерон. У народній медицині відвар кореневищ скополії на білому вині дають пити при хворобі Паркінсона, а настій трави — при низькому кров'яно­му тиску. В гомеопатії скополію застосовують як засіб від геморою.

Лікарські форми і застосування.

Внутрішньо — відвар кореневищ на вині (25 г подрібненої сировини ва­рять 10 хвилин у 0,5 л білого сухого вина, охолоджують, проціджують) по 1 столовій ложці 3 рази на день;

настій трави (20 г сировини на 200 мл окропу) по 1 столовій ложці 3 рази на день.

Скополія карніолійська містить сильнодіючі речовини і при використанні її потребує бути обережними.