Смоковниця звичайна (Ficus carica);
інжир, фігове дерево; инжир

Одно- або дводомна листопадна субтропічна, з молочним соком рослина родини шовковицевих. В дикому стані смоковниця являє собою кущ або невисоке деревце, в культурі — велике дерево (до 15 м заввишки) з товстими, слабо розгалуженими гілками. Ластки великі, чергові, довгочерешкові, серцевидні, 3—5-лопатеві за фор­мою (залежно від сорту листки можуть бути й іншої форми). Квітки маленькі, непоказні, розмі­щені всередині м'ясистого порож­нистого суцвіття-сиконія з вузь­ким отвором зверху. Розрізняють 3 типи квіток: чоловічі (тичин­кові), жіночі коротко-стовпчикові, так звані галові, і жіночі довго-стовпчикові, що дають плоди. Довго-стовпчикові квітки форму­ються в суцвіттях, які в процесі розвитку перетворюються на ве­ликі соковиті супліддя-фіги. Чо­ловічі й галові квітки формують­ся в суцвіттях, що мають менші розміри й завжди залишаються твердими (в них утворюється пи­лок і розвиваються оси бластофаги, дорослі жіночі особини яких запилюють довгостовпчикові квітки). У диких рослин смоковниці обидва типи суцвіть містяться на одному й тому са­мому дереві, у більшості куль­турних — на різних деревах. Іс­нує багато сортів, у яких су­пліддя розвивається без запилен­ня — партеногенетично. Плоди — горішки, що містяться всередині м'ясистого супліддя — фіги. Цвіте у квітні — травні. Плоди достига­ють у липні — серпні.

Поширення. В дикому стані смоковниця росте в Середземномор'ї, Малій та Південній Азії (на теренах колишнього СРСР зустрічається на Кавказі і в Се­редній Азії). В Криму смоковницю культивують як плодову рослину.

Заготівля і зберігання. З ліку­вальною метою використовують супліддя (Fructus Fici caricae), які збирають у період повної стиглості і вживають свіжими або сушать, і листя смоковниці (Folia Ficі caricae). Листя збирають без черешків у червні — липні й су­шать у затінку, розстилаючи тонким шаром. Сухого листя ви­ходить 20%.

Хімічний склад. Сушені супліддя смоковниці містять 50—70% цук­рів, 5% пектину, 4—6% білків, жири (1,3%), органічні кислоти (до 1%), антоціанові глікозиди, слиз, вітаміни В₁, В₂, В₆, С, РР, Пантотенову й фолієву кислоти, каротин, протеолітичний фермент фіцин та мінеральні речовини (калій, кальцій, магній, фосфор, залізо). У листках рослини є фу­рокумарини псорален і бергаптен, дубильні й смолисті речовини, органічні кислоти, рутин (0,1%), аскорбінова кислота (до 300 мг %) та ефірна олія.

Фармакологічні властивості і ви­користання. Супліддя смоковниці виявляють легку послаблюючу дію й використовуються при хронічних запорах. Як дезинфі­куючий і пом'якшувальний засіб супліддя застосовують при брон­хіті, сильному кашлі й пневмо­нії; зовнішньо, у вигляді по­лоскань,— при ангіні й фарин­гіті. Як дієтичний продукт смоковницю рекомендують при тромбоемболічних захворюваннях і за­хворюваннях серцево-судинної системи, при анемії, для поліп­шення травлення, ослабленим хво­робою людям та в геріатричній практиці. Вживання смоковниці протипоказане хворим на цукро­вий діабет, при гострих запаль­них захворюваннях шлунково-кишкового тракту, при сечокис­лому діатезі. Молочний сік росли­ни використовують у народній медицині від бородавок; в умо­вах експерименту він затримує ріст саркоми, згубно діє на гель­мінтів. З листя смоковниці виго­товляють препарат псоберан (Pso-beranum), який призначають при вітиліго і гніздовій плішивості. У народній медицині настій листя дають усередину при кашлі, брон­хіальній астмі, ентеритах і енте­роколітах,   при  хворобах нирок.

Лікарські форми і застосування.

Внутрішньо — настій листя (2 столові ложки сировини на 400 мл окропу, настоюють 1 годину, проціджують) по півсклянки 4 рази на день до їди;

відвар сухих суплідь на воді (50 г сировини на 1 л окропу, варити 30 хви­лин) по півсклянки тричі на день до їди як послаблюючий засіб;

відвар сухих суплідь на молоці (20 г сировини на 2,50 мл молока, варити 10 хвилин) п'ють гарячим при бронхіті.

Зовнішньо — відвар сухих суплідь на молоці (готують, як у попередньому прописі) для примочок до наривів і для полоскання горла при ангіні й фарингіті.