Спориш звичайний (Polygonum aviculare)
куряча трава, гусятник, моріжок.
Родина гречкових — polygonaceae.

З лікувальною метою використовують траву рослини.

Росте при дорогах, на забур'янених місцях і на полях майже всюди в помірній і теплій смугах Радянського Союзу, в тому числі й усюди на Україні та в багатьох інших країнах Північної й Південної півкуль.

Спориш — однорічна трав'яниста рослина. Стебло в нього гіллясте, лежаче, висхідне або пряме, колінчасте. Листки дрібні, еліптичні, ланцетні або лінійні. Квіточки по 3—5 штук у пазухах листків, рожеві або зеленаві, з білуватими, а по краях — червонавими частками оцвітини. Плоди — матові, крапчасто-горбкуваті горішки.

Цвіте спориш із травня по серпень. Збирають траву, коли рослина тільки що зацвіте і стебла її ще не встигнуть затвердіти.

Хімічні властивості трави споришу вивчено добре. У цій рослині багато кремнієвої кислоти й дубильних речовин. Її вживають при легеневих захворюваннях і як в'яжучий засіб. В сухому листі споришу є до 40 мг% каротину і до 0,12% вітаміну С, а ще дуже цінний глюкозид авікулярен, який використовують в акушерстві й гінекології для скорочування мускулатури матки.

Препарати з цієї рослини виявляють протизапальну, кровоспинну і в'яжучу дію.

У науковій медицині спориш відомий з 1955 р., головним чином, завдяки препаратові авікуляренові, який виготовляють із цієї рослини й застосовують як ефективний засіб для скорочення мускулатури матки та для збільшення здатності крові зсідатися. Вживають авікулярен і проти коклюшу — по 0,5— 1,0, або 1/2 таблетки 3—4 рази на день.

У народі цю рослину широко застосовують у вигляді відвару й порошку, а в пору цвітіння й у вигляді свіжого соку.

Препарати з споришу в народній медицині застосовують насамперед як протизапальний, зміцнювальний і сечогінний засіб при хворобах нирок, печінки, сечового міхура й шлунка.

Як засіб, що виганяє пісок, ліки з цієї рослини застосовують при піску й каменях у нирках і сечовому міхурі та при жовчнокам'яній хворобі.

Допомагає спориш і при всіх легеневих хворобах і навіть при туберкульозі легень. У народній лікувальній практиці помічено, що він поліпшує апетит. Останнє можна підтвердити ще й тим, що гуси, якщо вони довго пасуться на споришу, швидко гладшають (недарма в деяких місцевостях цю рослину називають гусятником).

Спориш частіше вживають у сумішах із іншими подібними за своєю дією на організм травами. Наприклад, при сильних проносах поєднують порівну траву споришу, плоди терну, стебла ожини й коріння рожі лікарської; беруть 1 столову ложку суміші на склянку і вживають по столовій ложці 5-6 разів на день.

Зовнішньо цю рослину застосовують у вигляді примочок з відвару, а коли можна, то й із свіжого соку для лікування гнійних ран.

Есенції зі свіжої трави споришу використовують у гомеопатії.

Тібетська медицина використовує коріння споришу.

Спосіб застосування. Відвар: 20,0-200,0; по 1 столовій ложці 3 рази на день.