Сухоцвіт драговинний (Gnaphalium uliginosum)
сухоцвіт болотяний, сушениця болотяна.
Родина складноцвітих — Compositae.

З лікувальною метою використовують траву рослини.

Росте на вологих луках, по берегах річок, у придорожніх канавах, по засмічених місцях, іноді в посівах, особливо в дощові роки. Поширений переважно в Європейській частині Радянського Союзу, в тому числі й на Україні, в Сибіру та на Далекому Сході, а ще в Західній Європі, в Японії та в Північній Америці.

Сухоцвіт драговинний — однорічна рослина з шерстистим, сіроповстистим від основи, випростаногіллястим стеблом; росте у вигляді куща, 15-25 см заввишки. Листки лінійно-довгасті, до основи звужені в черешок, з однією жилкою. Квітки жовтаві, зібрані в дрібні кошики, розміщені тісними пучками на кінцях гілок. Сім'янки з летючкою (чубком), що складають ряд зазублених цупких волосків.

Цвіте рослина все літо, іноді до жовтня.

Під час заготівлі драговинного, або болотяного, сухоцвіту не треба сплутувати його з лісовим сухоцвітом (Gnaphalium silvaticum).

Лісовий сухоцвіт відрізняється від драговинного, або болотяного, тим, що стебло в нього просте, не гіллясте (не у вигляді куща)

і не сіроповстисте, а біло- повстисте; крім того, квіткові кошики у лісового сухоцвіту розміщені не пучками, а поодинці, утворюючи вгорі довгу, вузьку колосовидну волоть.

Росте лісовий сухоцвіт, як видно й з його назви, в лісах, між чагарниками.

Драговинний сухоцвіт не треба сплутувати й з жабником польовим (Filago arvensis), який відрізняється від нього прямим, негіллястим, але шерстистим, білого відтінку стеблом. Листочки-обгортки в нього повстисті, а не голі, як у драговинного, або болотяного, сухоцвіту, при дозріванні плодів вони робляться зірчасторозчепіреними. Росте польовий жабник по сухих схилах, по степах і парових полях.

На Україні трапляється й ще один вид сухоцвіту — жовтаво-білий сухоцвіт (Gnaphalium luteoaIbum), також з негіллястим стеблом і з жовтаво-білими листочками-обгортками, з кошиками в густих верхівкових клубочках. Ця рослина любить сухі місця.

Лісовий сухоцвіт, польовий жабник і жовтаво-білий сухоцвіт не мають лікарського значення.

Незважаючи на те, що хімічні властивості драговинного сухоцвіту вивчено ще надостатньо, але з медичної практики ця рослина добре відома як засіб, що знижує тиск крові, та як заспокійливий, болетамувальний і в'яжучий засіб.

В науковій медицині драговинний сухоцвіт застосовують з лікувальною метою досить широко.

Як судинорозширювальний і заспокійливий засіб, драговинний сухоцвіт застосовують головним чином для зниження кров'яного тиску. З 1955 р. цю рослину використовують при лікуванні виразкової хвороби шлунка й дванадцятипалої кишки. Краще допомагає, якщо її призначити одночасно з корінням блакитної синюхи.

У народі застосовують прості відвари драговинного сухоцвіту.

Інструкцією від 1 жовтня 1955 р. Фармакологічний комітет Ученої медичної ради Міністерства охорони здоров'я СРСР дозволив випускати ліки в таблетках із драговинного сухоцвіту і з блакитної синюхи (призначають по 1-2 таблетки 3 рази на день).

Для швидкого ефекту допускається одночасно з внутрішнім і зовнішнє лікування з застосуванням ножних ванн із драговинного сухоцвіту (по 50 г трави на ванну, тривалістю 30 хвилин при температурі 35°).

Як зовнішні засоби екстракт або мазь із цієї рослини застосовують і для лікування ран, які важко загоюються, та опіків.

Як зовнішній засіб у народній практиці драговинний сухоцвіт часто застосовують і при ракових захворюваннях.

Усередину ліки з цієї рослини корисні й при болях у животі, пов'язаних зі здуттям кишечника, при печії, тривкому гастриті, гіпертонії й серцебитті, при безсонні в осіб із легко збудливою нервовою системою та при туберкульозі легень і діабеті.

Способи застосування. Відвар: 20,0 або 30,0 на 200,0; по столовій ложці 4-5 разів на день до їди.

Екстракт або згущений відвар — для змазування ран.

Мазь: 1 частина порошку трави на 4 частини коров'ячого масла й 4 частини меду; застосовувати місцево від виразок на шкірі.

Настій на льонній або соняшниковій олії — від опіків шкіри.