Шавлія лікарська (Salvia officinalis);
шалфей лекарственный

Напівкущова рослина родини гу­боцвітих. Стебла прямі, розгалу­жені, 20—70 см заввишки, майже круглясті, білувато-шерстисті від довгих хвилястих волосків. Стеб­лові листки (почасти зимуючі) супротивні, черешкові, шкірясті, яйцевидно-довгасті або видовжено-еліптичні, при основі округлі або неглибокосерцевидні, на вер­хівці тупі або загострені, по краю дрібнозубчасті, на поверхні тонкозморшкуваті, з обох боків сіруватошерстисті, засіяні рясни­ми крапчастими залозками; нижні листки нерідко при основі з однією-двома невеличкими лопатя­ми; приквіткові листки яйцевид­но-ланцетні, сидячі, лілувато-за­барвлені, при основі перетин­часті, здебільшого дорівнюють ча­шечкам. Квітки двостатеві, непра­вильні, утворюють несправжні 4—8-квіткові, розсунуті кільця; чашечка дзвониковидна, по жил­ках (їх 15) волосиста, з трикут­ними, гострокінцевими, війчасти­ми зубцями; віночок яскраво-ліло­вий, двогубий, з майже прямою верхньою губою і трилопатевою нижньою (бокові лопаті нижньої губи відігнуті, середня — на вер­хівці глибоковиїмчаста). Плід складається з чотирьох однона­сінних горішкоподібних часток. Цвіте у червні — липні.

Поширення. Батьківщина шавлії лікарської — Середземномор'я. На території України, перевалено в південних районах, її культи­вують як ефіроолійну лікарську і декоративну рослину.

Заготівля і зберігання. З лікуваль­ною метою використовують листя шавлії (Folia Salviae officinalis), яке заготовляють у два строки: у червні (період бутонізації) і у ве­ресні (другий підріст). Техніка збирання може бути різною: або збирають вручну тільки саме лис­тя і відразу його сушать, або жнуть серпами всю надземну час­тину, а одержану масу сушать і обмолочують, відкидаючи стебла. Сушать сировину у приміщенні з доброю вентиляцією або під наме­том. В спеціалізованих господар­ствах збирання сировини механі­зоване. Сушене листя є у продажу в аптеках.

Хімічний склад. Листя шавлії містить ефірну олію (до 2,5%), конденсовані дубильні речовини (4%), тритерпенові кислоти (ур­солова і олеанолова), дитерпени, смолисті (5—6%) і гіркі речовини, флавоноїди, кумарин ескулетин і інші сполуки. До складу ефір­ної олії входять цинеол (до 15%), туйон, пінен, сальвен, борнеол, камфора, сесквітерпен цедрен і інші терпеноїди.

Фармакологічні властивості і ви­користання. Шавлія лікарська має багатосторонню дію. Галенові пре­парати шавлії виявляють в'яжучу, протизапальну, дезинфікуючу, відхаркувальну, естрогенну і гіпо­глікемічну дію, зменшують пото­виділення, збуджують виділення шлункового соку, мають слабко-виражену антисептичну власти­вість, впливають кровоспинно на ушкоджені капіляри кровонос­них судин, зміцнюючи їх стінки. У науковій медицині їх застосо­вують в основному зовнішньо: полоскання ротової порожнини і горла при стоматиті, гінгівіті, виразках у роті, паротиті, ангіні, при катарах верхніх дихальних шляхів; спринцювання при запаль­них захворюваннях піхви, при бі­лях і ендоцервіциті; примочки, обмивання, місцеві і загальні ванни при запальних захворю­ваннях шкіри, нагноєних ранах і виразках, легких опіках і від­мороженнях. Препарат сальвін (ацетоновий екстракт із листя шавлії) застосовують при ката­ральних і виразково-некротичних гінгівітах, гострих і хронічних афтозних стоматитах, пародонтозі 1—3-го ступенів; хронічному і гострому періодонтиті, аденофлегмонах, абсцесі (після роз­криття). Залежно від характеру патологічного процесу сальвін призначають для зрошення, зма­щування, промивання, аплікацій, введення турунд у канали і па­тологічні кишені (на 10 хвилин). Курс лікування — від 2 до 10 сеансів. Пероральне застосування шавлії показане при гастритах і виразковій хворобі шлунка і два­надцятипалої кишки зі зниженою секреторною активністю шлунко­во-кишкового тракту і кислот­ністю шлункового соку, а також при схильності хворих до спас­тичних станів шлунка і кишечни­ка, при запаленні сечового міхура, при гіпергідрозі (в клімактерич­ний період, при деяких гарячко­вих станах, туберкульозі). Пози­тивний терапевтичний ефект спо­стерігається також при запаленні дихальних шляхів, діареї різного походження, запаленнях печінки і жовчного міхура, легких фор­мах цукрового діабету. Як протидіабетичний засіб шавлію краще застосовувати у поєднанні з інши­ми лікарськими рослинами. На­стій шавлії дають матерям, що го­дують груддю, з метою пригні­чення секреції молока. Викорис­товують шавлію і для лікування геморою. Методика лікування (за Г. М. Сагаловим) полягає у сліду­ючому: після очисної клізми охолодженою кип'яченою водою роблять лікувальну клізму з кон­центрованого настою 2—3 столо­вих ложок листя шавлії на 100 мл окропу (настоюють 15—20 хвилин, проціджують і вводять спринців­кою у пряму кишку). Щоб настій всмоктувався, хворий повинен полежати 20—30 хвилин. Такі процедури роблять протягом тиж­ня (настій готують щодня). Хво­рому рекомендується утримува­тись від вживання алкогольних напоїв і уникати запорів (дотри­муватись відповідної дієти, а на ніч вживати 2 драже екстракту крушини ламкої). Листя шавлії входить до складу інгредієнтів для виготовлення грудних чаїв, по­м'якшувальних чаїв, шлункового чаю. В Єгипті після епідемій жінки вживали шавлію як наїдок, щоб підвищити народжуваність дітей. Користуючись препаратами шавлії, слід пам'ятати про існу­вання великої різниці між актив­ністю водних та спиртових екст­рактів шавлії, що пов'язано із ступенем розчинності діючих ре­човин. Водні екстракти найефек­тивніші при діабеті, порушеннях травлення, гіпергідрозі, а спирто­ві — як спазмолітичний, протиза­пальний та антисептичний засіб. Треба також мати на увазі, що вживання   спиртового екстракту у великій кількості протягом тривалого часу може викликати побічну дію у вигляді епілептиформних припадків. При запа­ленні нирок і сильному кашлі давати препарати шавлії всереди­ну протипоказано. Шавлію використовують в гомеопатії.

Лікарські форми і застосування.

Внутрішньо — настій (1 столова лож­ка сировини на 400 мл окропу настояти 1 годину, процідити) по півсклянки 3 рази на день до їди;

настойку (го­тують на 70%-ному спирті у спів­відношенні 1:10) по 20 крапель 3 рази на день.

Зовнішньо — сальвін (Salvinum) при­значають у вигляді 0,1—0,2%-ного спиртового розчину, який готують із 1%-ного спиртового розчину роз­веденням (в 4—10 разів) дистильова­ною водою або ізотонічним розчином натрію хлориду;

полоскання, примочки і обмивання настоєм (10 г, або 2 сто­лові ложки сировини на 200 мл окро­пу); полоскання настойкою (готують як у попередньому прописі; перед вжи­ванням чайну ложку настойки розво­дять у склянці води);

спринцювання настоєм (20 г, або 4 столові ложки сировини настоюють 10 хвилин на склянці окропу, проціджують, охоло­джують і розводять кип'яченою водою до 1 л).