Шовковиця чорна (Morus nigra);
шелковица чёрная

Дерево або кущ заввишки 6—12 (рідко 25) м родини шовковице­вих. Крона більш-менш густа, з оливковозеленими або жовто-сіро-бурими молодими гілками і червоно-бурими старими. Листки цупкі, чергові, яйцевидні, з глибоко-серцевидною основою, тупо-зарубчасто-пилчасті, цілі або лопа­теві, зверху шорсткі від приту­лених волосків, зісподу, особли­во по жилках, шорстко-волоси­сті. Квітки одностатеві (рослини однодомні, рідше дводомні), зіб­рані пазушними циліндричними густими колосовидними суцвіт­тями; оцвітина проста, чотирироздільна, дзвоникувата. Чоло­вічі суцвіття 2—4 см завдовжки, на ніжці до 2—4 см завдовжки; жіночі приблизно 1 см завдовж­ки, яйцевидні, майже сидячі або з ніжкою, яка значно коротша за них, краї часток оцвітини і прий­мочки волосисті. Плоди — горіш­ки, на час достигання плодів оцвітина стає м'ясистою і квітки зростаються між собою, утворю­ючи овальне, 20—25 мм завдовж­ки, майже сидяче, блискучо-чор­не, часто з фіолетово-червону­ватим відтінком, супліддя. Цвіте у травні. Плоди достигають у липні.

Поширення. Батьківщина шовко­виці чорної — Передня і Середня Азія. На півдні України її куль­тивують як рослину декоратив­ну і плодову.

Заготівля і зберігання. Для ме­дичних потреб використовують кору гілок і коренів (Cortex Mori albae), плоди (Fructus Mori albae) і листя (Folia Mori albae) шовковиці. Кору з гілок заго­товляють навесні, з коренів — во­сени (правила заготівлі і сушін­ня див. у статті Дуб звичайний). Сухої кори гілок виходить 50%. Листя (повністю развинене) зби­рають в період цвітіння рослини, розкладають тонким шаром на чистій підстилці у затінку на вільному повітрі або в приміщен­ні, що добре провітрюється, і су­шать. Сухого листя виходить 16—17%. Плоди збирають у зрілому стані й використовують свіжими, сушать, переробляють на ком­поти, варення, сиропи, желе.

Рослина неофіцинальна.

Хімічний склад. Листя шовковиці чорної містить флавоноїди (ру­тин — 2—6%, в гідролізаті — кемпферол і кверцетин), стероїд ситостерин, кавову кислоту, віта­мін С; кора — дубильні речо­вини, флавоноїд малберин, ситостерин; плоди — вітаміни: В₁, В₂, С, РР, каротин; органічні кислоти (1,8%): яблучну, лимон­ну; вуглеводи (5—10%): глюкозу, фруктозу й сахарозу; дубильні речовини та ефірну олію (у на­сінні), солі заліза і фосфорної кислоти.

Фармакологічні властивості і ви­користання. Свіжі плоди шов­ковиці посилюють кровотворення, сприяють відновленню порушено­го внаслідок шкірних захворювань обміну речовин в організмі. У нау­ковій медицині їх використовують при гіпохромній анемії, пов'я­заній з гіпоацидним гастритом, при дискінезіях жовчовивідних шляхів за гіперкінетичним типом, гострих ентероколітах, дизентеріях і дисбактеріозах. Є пози­тивний досвід лікування велики­ми кількостями свіжих плодів шовковиці хворих на міокардіострофію і пороки серця. Після курсу лікування у хворих спо­стерігалось зменшення болю і покращення роботи серця, змен­шувалась задишка, відновлюва­лась працездатність. Сік і на­стій свіжих плодів шовковиці ви­користовують як відхаркувальний і сечогінний засіб. Британський фармацевтичний кодекс 1923 року визнає сік свіжих плодів шовко­виці як відхаркувальний і легкий проносний засіб. Як ефективний антисептичний засіб при виразко­вих ураженнях ротової порожни­ни і горла використовують розве­дений водою сік або настій сві­жих плодів шовковиці (роблять полоскання). Настій листя або відвар кори коренів шовковиці вживають у народній медицині як засіб, що має гіпотензивні, анальгетичні, седативні, проти­запальні та гіпоглікемічні власти­вості, і як протикашлевий засіб. У китайській народній медицині відвар кори, крім того, вжи­вають при нирковій недостатності й статевій імпотенції, а в бол­гарській народній медицині — при олігоменореї. При легких формах цукрового діабету страви перед їдою корисно посипати спорошкованим листям шовко­виці. Натомість результати експе­риментальних досліджень свід­чать про те, що лише настойка листя виявляє слабо виражену гіпоглікемічну дію, інші ж пре­парати — новогаленові і настій листя — такої дії не виявляють. Настій спорошкованої кори гілок на кукурудзяній або соняшни­ковій олії застосовують для гоєн­ня подряпин, порізів, виразок і ран.

Лікарські форми і застосування.

Внутрішньо — свіжі плоди 4—5 раз на день після їди по 200—350 г при міокардіострофії і пороках серця (курс лікування — 3—4 тижні);

настій свіжих плодів (2 столові ложки подрібненої сировини настоюють 4 години на склянці окропу, проціджують) по чвер­ті склянки 4 рази на день до їди;

відвар кори коренів (1 чайну ложку си­ровини на 500 мл окропу, доводять до кипіння і варять 10 хвилин) по півскляки 4 рази на день до їди;

настій листя (2 столові ложки сиро­вини на 400 мл окропу, настою­ють 1 годину, проціджують) по пів­склянки 4 рази на день до їди.

Зовнішньо — полоскання розведеним соком або настоєм свіжих плодів (готують, як у попередньому про­писі);

змащування подряпин, порізів, виразок і ран настоєм спорошко­ваної кори гілок на рослинній олії (готують у співвідношенні 1:30).