Шпинат городній (Spinacia oleracea);
шпинат огородный

Однорічна трав'яниста рослина родини лободових. Стебло пряме, просте або розгалужене, 25—30 см заввишки. Прикореневі й нижні стеблові листки довгочерешкові, трикутно-списовидні або видовженояйцевидні, цілокраї, дуже рідко з одиничними зубцями, гла­денькі або зморшкуваті, верхні — сидячі, довгасті, з клиновидною основою. Квітки одностатеві (рос­лина дводомна), дрібні; чоловічі квітки чотиричленні, з зеленою оцвітиною, зібрані в кінцеві й па­зушні колосовидно-волотюваті суцвіття; жіночі — без оцвіти­ни, зібрані в пазухах листків гу­стими клубочками. Плід — горі­шок. Цвіте з червня до серпня.

Поширення. В дикому стані шпи­нат городній не зустрічається. По­ходить з Південно-Західної Азії. На території України шпинат ши­роко культивують як овочеву рослину.

Заготівля і зберігання. З лікуваль­ною метою використовують моло­де розеткове листя, яке вживають свіжим (у вигляді салатів) або відварюють.

Рослина неофіцинальна.

Хімічний склад. Листя шпинату городнього містить  вітаміни В, В₂, К, Е, аскорбінову, нікотино­ву, фолінову і фолієву кислоти, рутин та ін. флавоноїди з Р-вітамінною активністю, каротиноїди (В-каротин, лютеїн, віолаксантин, неоксантин, зеаксантин, нео-В-каротин, ксантофіл-епоксид), сте­рини (а і у-спинанстерини, р-ситостерин і їхні глюкозиди, холе­стерин), ліпіди (сульфо-, глюко-, галакто- і ацилгалактоліпіди), біл­ки (до 34%), вуглеводи (фрук­тозу, глюкозу, сахарозу), органіч­ні кислоти (серотинову, щавлеву, лимонну) і сполуки йоду, заліза, фосфору, калію, кальцію та маг­нію. У складі білків є всі неза­мінні амінокислоти.

Фармакологічні властивості і ви­користання. Шпинат використо­вують для приготування перших і других страв, але особливо корисно вживати його в сирому вигляді як салат. Широта ліку­вального діяння шпинату незнач­на. Він посилює перистальтику кишок, виявляє легку проносну дію. Високий вміст фенольних сполук (флавоноїдів і фенолокислот) зумовлює капілярозміцнюючі, протисклеротичні й протиза­пальні властивості шпинату. Використовуть його як засіб, що ство­рює лікувальний фон, і для потен­ціювання дії лікарських засобів при ряді захворювань. Корисно вживати шпинат дітям, вагітним і ослабленим хворим, хворим на гіпохромну анемію, діабет і гіпер­тонію, при гіпацидному гастриті й ентероколіті. У вигляді супів, пюре тощо його призначають при ожирінні. Як джерело вітамінів шпинат використовують у дієто­терапії та при так званому вес­няному лікуванні. У народній ме­дицині настій з листя шпинату вживають при в'ялій перисталь­тиці кишечника і метеоризмі. При нирковокам'яній хворобі (оксалурії), нефритах, подагрі, захворю­ваннях печінки, жовчного міхура і підшлункової залози вживати шпинат протипоказано. Слід та­кож пам'ятати, що страви з шпи­нату треба зберігати у холо­дильнику, оскільки при кімнатній температурі у них утворюються отруйні речовини, небезпечні для здоров'я людини.

Лікарські форми і застосування. Внутрішньо — настій із свіжого лис­тя (10 г сировини на 200 мл окропу) по чверті склянки 4 рази на день.