Вербозілля звичайне (Lysimachia vulgaris);
вербівник, ранник; родина Первоцвітих (Ргітиіасеае);
вербейник обыкновенный

Ось так інколи буває, що два близькі види зовсім на схожі один на одного зовні. Якщо вербозілля лучне має повзуче стебло, то його рідний брат, також трав'янистий багаторічник, вербозілля звичайне — досить висока (160-200 см) рослина, з прямим залозисто-волосистим, дещо розгалуженим вгорі стеблом. Листки у неї супротивні, короткочерешкові, видовжено-ланцетні чи яйцеподібні, розташовані по 3-4. Квітки двостатеві, правильні, у густих пірамідально-волотистих суцвіттях. Час квітування обох видів співпадає — чер-вень-липень. Плід вербозілля звичайного — коробочка. Росте у заростях чагарників, на вологих узліссях, заплавних луках, берегах річок і струмків. Звичайна рослина у лісовій зоні Європейської частини Росії, на всій території України. Інколи засмічує вологі пасовиська і сіножаті. Худоба її не поїдає.

З лікарською метою використовують надземну частину рослини. Її збирають під час цвітіння, розстилають тонким шаром і сушать на повітрі у затінку чи на горищі. Суху траву обмолочують і відкидають грубі стебла. Сировину зберігають у паперових мішках і використовують тільки у народній медицині.

Висушена сировина містить дубильні речовини, сапоніни, аскорбінову кислоту (вітамін С), амінокислоту аргінін.

Народні цілителі широко використовують вербозілля звичайне як антисептичний, протизапальний, кровоспинний, жовчогінний, протисудомний і тонізуючий засіб. Настої трави мають в'яжучі, бактерицидні та протистоцидні (згубно діють на найпростіших) властивості. Препарати рослини застосовують для лікування проносів, при гастритах, різних кровотечах, загальному нездужанні та як протицинготний засіб. Зовнішнє застосування настоїв вербозілля прискорює загоєння ран.

Рослину використовують у домашньому господарстві для фарбування вовни у жовтий та коричневий кольори.

Бджоли збирають з вербозілля невелику кількість нектару. Мед середньої якості й у загальному медозборі доповнює букет так званого квіткового меду.