Валеріана лікарська (Valeriana officinalis sensu lato),
маун, одолян, козлик, котяча трава.
Родина валеріанових — Valerianaceae.

З лікувальною метою використовують корінь і кореневище рослини.

Трапляється на вологих луках, між чагарниками та по берегах річок майже по всій території Європейської частини Радянського Союзу й зокрема всюди на Україні, а також на Кавказі та в Сибіру, крім Крайньої Півночі. В СРСР як дикорослі трапляються кілька видів валеріани, які мають лікувальне значення і які раніше об'єднувались під загальною назвою валеріана лікарська (Valeriana officinalis sensu lato); з них валеріана російська, яка поширена в Центральній чорноземній смузі Радянського Союзу, є лікарською сировиною високої якості.

Це багаторічна трав'яниста рослина. За перший рік зростання валеріана утворює розетку з прикореневих листків, а на другий рік — квітконосні стебла, заввишки іноді до 2 м; стебла прямі, всередині порожні (тобто дудчасті), борознисті, голі, внизу опушені. Листки непарнопірчасті, з 5—11 парами листочків (сегментів). Нижні листки з довгими черешками (хвостиками), стеблові — з короткими, верхівкові — сидячі. Суцвіття велике, щитковидне або волотисте, гіллясте. Квітки дрібні, білі, рожеві або блідо-фіолетові, медоносні. Плоди голі або пухнасті, з чубком, мають вигляд летючих сім'янок.

Після того, як рослина відцвіте, наземні частини починають сохнути; з цього часу треба починати збирати підземні частини рослини, тобто кореневища разом з боковими коренями, що відходять від них. Сушити треба як звичайно, тобто в тіні й на повітрі. Коріння валеріани треба берегти від котів, бо вони дуже ласі до нього, охоче гризуть його й розтягують усюди.

Основною цілющою речовиною в коренях і кореневищах валеріани є ефірна олія, що діє заспокійливо на нервову систему при збудженні, безсонні, астмі, мігрені, при неврозах серцево-судинної системи та при спазмах шлунка й кишечника. Ці частини рослини входять до складу інших заспокійливих засобів: з них у науковій медицині застосовують порошки, настойки (прості й ефірні), екстракти й ефірну олію.

В народній медицині корінь валеріани вживають у вигляді настоїв, відварів, настойок на горілці й порошків при іпохондрії, істерії, головному (мігрень) і судомистому болі, від болю в серці, при епілепсії (падучій хворобі), тяжких переживаннях, при проносі та при нервовому потрясінні. Дітям старшого віку при переляці треба давати по 7—10 крапель настойки 3 рази на день, а при епілепсії їх треба купати через день у відварі кореня валеріани (жменя кореня на літр води).

Крім того, як вітрогінний засіб валеріана регулює функціональну діяльність шлунка й сприяє поліпшенню травлення; застосовують її й проти глистів. Корінь і кореневище валеріани, якщо їх приготувати у вигляді порошку, добре діють як заспокійливий та оздоровлюючий засіб при скарлатині й запаленні легень.

Свіжим коріння валеріани не застосовують. Сухим його зберігають, як звичайно, не більше як рік.

Способи застосування. Настій на воді: 6,0—10,0 на 200,0, тобто 1 чайну ложечку або 1 неповну столову ложку подрібненого коріння на склянку холодної води; настоювати протягом 6—8 годин. Вживати по 1 столовій ложці, а дітям давати по 1 чайній ложечці 3 рази на день.

Відвар (від істерії): 6,0—180,0, або 1 чайна ложечка на склянку окропу; вживати по столовій ложці 3 рази на день. Цей відвар у поєднанні з відваром рути для більшої ефективності підсолоджують медом (на смак) і п'ють по столовій ложці через кожні 2 години.

Настойка на горілці. Дрібно порізаним корінням засипати п'яту частину пляшки з горілкою й поставити в тепле місце на тиждень. Злити рідину й видалити коріння, дати устоятися і потім процідити крізь полотно або марлю, складену вчетверо. Вживати по 15—30 крапель 3 рази на день.

Порошок: товкти коріння в ступці, поки з нього не стане борошно, зберігати в щільно закритій посудині; вживати по 1,0—2,0 за 1 раз.

Готові препарати в аптеках: настойка проста й ефірна, екстракт густий і чай заспокійливий.