Зозулинець чоловічий (Orchis mascula)
любка, «люби мене, не покинь».
Родина зозулинцевих (орхідних) — Orchidaceae.

З лікувальною метою використовують коріння, або бульби цієї рослини.

Зозулинець — рід невеликих багаторічних рослин. Є багато видів зозулинця, й вони різняться між собою. Цей вид зозулинця поширений головним чином у Курській, Орловській і Воронезькій

областях Російської федерації та на Україні, а, крім того, росте в Криму й на Кавказі.

Корінь зозулинця чоловічого складається з двох яйцевидних бульб, одна з них, більша,— стара і в'яла, а друга — молода, соковита: від неї відходить багато тонких корінців. Надземну частину рослини становить одиночне квіткове стебло, яке обхоплюють знизу довгасто-овальні листки (подібно до стебла городньої цибулі або конвалії) і яке закінчується густим колосом химерних, різноманітно й строкато забарвлених квіток з великою губою і здебільшого з шпоркою.

Листки у чоловічого зозулинця зелені, гладенькі, з дуговидними жилками. Стебло, виходячи з пари овальних бульб, завжди утворює нові бульби. Заввишки це стебло досягає 40 см. В колосовидно зібраних квітках оцвітина сіро-лілова, а нижня, роздвоєна губа квітки яскраво-пурпурова. Плід — коробочка, яка тріскається по шести стулках; насіння — з прозорою зовнішньою оболонкою.

Крім чоловічого зозулинця, корисні, завдяки досить великим бульбам, і інші види цього роду: зозулинець салеповий (Orchis morio), зозулинець шоломоносний (Orchis militaris), зозулині сльози та любка дволиста, або «люби мене, не покинь» (Platanthera bifolia), яка відрізняється від інших видів зозулинця тим, що в неї, як і в конвалії, тільки два листки (тому й називається дволистою).

Бульби всіх видів зозулинця однаково корисні. Ростуть зозулинці найчастіше в листяних мішаних лісах, серед чагарників, у заростях, рідше на луках, а любка дволиста і схожа на неї любка зеленоцвіта (Platanthera chloranta) мають на Україні ще назву нічниць, або «люби мене, не покинь» — за свій сильний ароматний запах, особливо вночі, під час розпукування. Іноді дволисту любку називають нічною фіалкою. Не тільки квітки, а й сама рослина, коли засохне, то приємно пахне маренкою.

Бульби всякого виду зозулинця, а особливо чоловічого зозулинця, цінні своїми драглистими, слизистими речовинами, на які вони так багаті. Збирають бульби в кінці літа, поки вони ще не постаріли. Дехто вважає, що бульби цієї рослини допомагають при імпотенції (статевому безсиллі).

Хімічний склад і властивості зозулинця мало вивчено, але до Державної фармакопеї СРСР цю рослину ввели, й порошок з її бульб (салеп), який використовують лише як слиз проти отруєнь, буває в аптеках.

У народі порошок з бульб зозулинця, або салеп, визнають дуже корисним при проносі, дизентерії, циститі й харчових та інших отруєннях, коли для лікування запалення шлунково-кишкового тракту потрібен обволікальний слиз. При проносах для більшого ефекту роблять клізми з розчину салепу з додаванням ¹/₁₀ частини льняного сім'я.

Салеп дуже зручний для вживання, особливо для дітей, які страждають на катар кишечника.

Він необхідний і літнім людям, щоб підтримувати сили при старечому виснаженні, та людям, які хворіють на туберкульоз, і тим, хто переніс сильні кровотечі або ослаб після тяжких переживань і виснажливих хвороб.

Якщо салепу немає в аптеках, його можна приготувати самому таким способом: викопані бульби зозулинця обчищають од дрібних корінців і верхньої шкірочки, нанизують їх на нитку і занурюють на кілька хвилин в окріп, щоб знищити неприємний запах і видалити з них гіркоту, а також для того, щоб вони не могли проростати. Вийняті з окропу бульби сушать на свіжому повітрі (у тіні) або в теплому приміщенні. Висушені бульби повинні мати жовтуватий колір і деяку скловидність або прозорість.

Перед вживанням бульби розтирають на порошок, розводять спочатку в холодній кип'яченій воді — в 10 частинах, а потім додають 90 частин окропу (або гарячого молока) і збовтують, щоб вийшла густувата рідина, схожа на рідку сметану.

У народів Сходу (наприклад, у персів), зозулинцеві шишки вважають за винятково поживні й навіть цілющі.

З них готують постійний ранковий напій і кидають їх навіть у суп, готують з них желе, а з їхнього борошна роблять тісто.

Способи застосування. Відвар: 3,0—10,0 на 180 мл; по 1—2 столові ложки 3—4 рази на день.

Виснаженим людям добова доза — 40 г, на воді або молоці з медом.

Клізма: 2 чайні ложечки салепу беруть на 2 склянки окропу (попередньо помочивши порошок холодною водою) і додають, якщо є, 1/4 чайної ложечки потовченого льняного сім'я.

Примітка. Щоб перевірити, чи доброякісний порошок салепу ви купили, треба І його частину взяти на 100 частин води й закип'ятити: повинен утворитися густуватий і майже безкольоровий слиз; якщо до слизу, після того як він вичахне, додати кілька крапель йоду й він посиніє, то це означає, що його виготовлено з добЗозулині черевички (Delphinium consolida, Consolida arvensis) — див. «Сокирки польові».