Живокіст лікарський (Symphytum officinale)
воловий язик, ріжник.
Родина шорстколистих — Воrаginaceae.

З лікувальною метою використовують його корінь.

Росте на вологих луках, поблизу канав і струмків, на пухких торфово- мінеральних грунтах. Поширений майже по всій території Європейської частини Радянського Союзу й зокрема майже скрізь на Україні.

Живокіст лікарський — багаторічна трав'яниста рослина, досягає заввишки до 100 см. Стебло в нього крилате, особливо вгорі, завдяки розлогим і збіжним листкам, товсте й пряме. Нижні листки великі, довгасто- ланцетні, а біля основи звужені в крилатий черешок; верхні — менші, сидячі. Вся рослина шершава, з цупкими волосками. Квітки пониклі, правильні, з завитками на вершечку стебла й гілок; віночки квіток брудно-пурпурові або лілові, іноді з відвернутими назовні зубцями. Корінь товстий, гіллястий, зовні чорний, а всередині білий, ламкий і нерівний на зламі; на смак терпколипкий.

Цвіте рослина з травня до серпня. Збирають коріння живокосту восени (його важко мити й сушити).

Завдяки дубильним речовинам, яких багато в корінні живокосту, його цінять як в'яжучий, загоювальний і, крім того, протизапальний засіб.

Хоч цю рослину й називають лікарською або аптечною (officinale), проте в науковій медицині її не використовують і препаратів з неї в аптеках нема.

В гомеопатії застосовують есенцію з свіжого коріння лікарського живокосту, яке зібрали до початку цвітіння рослини.

Лікарський живокіст більше відомий у народній медицині. В народі здебільшого вживають настій кореня на гарячому молоці, який випаровують у печі протягом 6—7 годин, але так, щоб не довести його до кипіння, тому що від цього в ньому зруйнуються корисні речовини.

Настій з кореня живокосту вживають як обволікаючий і протизапальний засіб при запаленні слизової оболонки рота. Цей настій вживають у народі й при лікуванні туберкульозу легень. До речі, зовнішньо застосовують (для полоскання при катарах горла) водний настій кореня живокосту на окропі, але без кип'ятіння.

Як в'яжучий засіб його вживають при простих і навіть кривавих проносах, при чиряках, виразках і наривах — зовнішньо й усередину.

Зовнішнє застосування кореня живокосту: порошок з нього прикладають до ран, що кровоточать; сік з кореня (або з стебел) чи порошок, якщо його вкласти в ніс на клаптику вати, спиняє кровотечу; при переломі або туберкульозі кісток хворі місця обкладають потовченою масою з свіжого кореня живокосту, а якщо корінь сухий (у зимову пору), його треба зволожити; іноді до хворих місць прикладають мазь з кореня (це роблять і при хворобах горла).

Способи застосування. Настій на гарячому молоці: 10,0—200,0; по 1 столовій ложці 3 рази на день.

Настій на воді (гарячий) — у тих самих співвідношеннях і ті самі дози вживання.

Суміш кореня живокосту з медом (замість настою коріння на молоці): свіжий або сухий, але розмочений, корінь товчуть на тісто, додають половинну частину меду й змішують; цю досить густу масу вживають по 1 чайній ложечці (запиваючи водою) 3 рази на день.

Мазь: свіжий потовчений корінь змішують наполовину з розігрітим свинячим жиром.