Рослинні сполуки та засоби

Збуджуючі засоби стимулюють діяльність окремих органів або тканин чи цілого орга­нізму. До найпоширеніших речовин рослин­ного походження відносять насамперед ко­феїн, який міститься в листках чаю й насінні кави і який збуджує центральну нервову си­стему, а через це тонізує весь організм; він же діє й сечогінно. Дуже сильно стимулює центральну нервову систему стрихнін з насіння строфанту, зумовлюючи загальне піднесення всіх життєвих функцій, загострення зору, слу­ху і больових відчуттів та посилюючи діяль­ність серця, органів травлення і дихання. Кам­фора з камфорного лавра, модрини та деяких інших рослин стимулює діяльність серця і ди­хання. Аналогічно діють синтетичні корді­амін і коразол. Алкалоїд ефедрин з ефедри хвощової зумовлює стимуляцію симпатичної нервової і судинної систем. Його синтетич­ний аналог фенамін застосовують проти втоми, він загострює увагу, слух і зір.

Велику групу збуджуючих, тонізуючих речовин становлять сполуки з женьшеня, ара­лії маньчжурської, заманихи високої, елеутерокока колючого, а також із левзеї, арніки, лимонника китайського, родіоли рожевої й тирличу жовтого. Вони мають різну хімічну природу, належать здебільшого до стероїдних і тритерпенових глікозидів, до похідних лігнанів, але всіх їх поєднує спільна дія на орга­нізм людини. Вони тонізують життєві процеси, нормалізують кровообіг, дихання і травлення й знімають скам'янілість і скутість, зумовлену стресами і спазмами гладеньких м'язів. Через це ці речовини називають антистресо­вими або адаптогенами, бо вони підвищують здатність людини пристосовуватися до стресо­вих ситуацій. Вони особливо важливі в наш час підвищених швидкостей, нервово-емоційного напруження.

Анестезуючі (знеболюючі) засоби. Вони викликають втрату відчуття болю на тому місці, де були нанесені. Найпершим засобом було застосовано кокаїн — алкалоїд з рослини кока. Оскільки цей препарат небезпечний (потрапивши у кров, він спричинює звуження судин головного мозку, зупинку дихання і смерть), у медицині найчастіше застосовують синтетичні аналоги кокаїну — новокаїн, дикаїн, тропокаїн тощо, а також виділений з середньоазійської березки шорсткої конво­каїн.

Жовчогінні засоби. Жовч, що утворюєть­ся в печінці і нагромаджується в жовчному міхурі, виділяється в дванадцятипалу кишку (після прийняття їжі і проходження її з шлун­ку в кишечник). Жовч містить ферменти, що розщеплюють жири, і речовини, які сприяють проходженню жирових речовин у кров і за­своєнню їх організмом. При слабкій секре­ції жовчі їжа не перетравлюється належним чином, а в жовчному міхурі відбувається кристалізація жовчних кислот з утворенням піску і камінців, які можуть перекрити жовчні протоки і спричинити захворювання з дуже тяжкими наслідками. В жовчному міхурі й протоках часто бувають і запалення, утворює­ться надлишок слизу і розводяться сторонні мікроорганізми. Подібні захворювання печін­ки надзвичайно посилені в наш час через по­стійне подразнювання печінки хімічними чинниками, особливо алкоголем, а через це знижується працездатність, опірність організ­му до інфекцій. Посилення секреції жовчі сприяє видаленню піску і дрібних камінців, слизу, мікроорганізмів, а отже, оздоровленню всієї цієї сфери й поліпшенню процесу трав­лення, ліквідації застійних явищ. Жовчогінні властивості притаманні деяким ефірним оліям (м'ятна, ментол), які входять до складу чесь­кого препарату холагол або до препарату ровахол, що виготовляється в НДР. Ці ефірні олії скорочують м'язи жовчного міхура, які й виштовхують жовч. Жирні олії, наприклад оливкова (прованська) чи персикова, також сприяють секреції жовчі, а головним чином знімають спазм і розріджують саму жовч, через що вона виливається легше через про­токи. Шипшина, «приймочки» кукурудзи, па­рило звичайне, хвощ польовий, ласкавець золотистий — також типові жовчогінні рос­лини.

Сечогінні засоби. Чай, кава, какао мають сильні діуретичні властивості завдяки кофеї­нові, близьким до нього сполукам. Механізм дії цих речовин на виділення сечі полягає в то­му, що під їхнім впливом розширюються суди­ни в нирках, посилюється приплив крові й по­легшується виділення сечі. Цікаво, що за своєю хімічною будовою названі алкалоїди близько стоять до сечової кислоти, яка утворюється при обміні азотистих речовин у клітинах тваринного організму й потребує виведення з сечею.

Чимало й інших речовин сприяють виді­ленню сечі, хоч фізіологічні та біохімічні причини такої дії у них дещо інші. Сечогінну дію виявляють такі рослини: остудник, оман, кукурудза (стовпчики приймочок — «волос­ся»), любисток, «плоди» ялівцю, морська ци­буля, корені первоцвіту, насіння петрушки, собача кропива звичайна, листя мучниці зви­чайної, хвощ польовий та багато інших. Діу­рез посилює і вживання будь-яких рослинних чаїв і напарів проти інших захворювань.

В'яжучі засоби — речовини рослинного походження (таніни, дубильні речовини), які зумовлюють згортання білка, внаслідок чого білкові мембрани втрачають воду, ущільню­ються, кровоносні капіляри звужуються на­стільки, що лейкоцити (білі тільця крові) не можуть крізь них проходити. Шкіра, слизові покриви ніби терпнуть, у роті від них в'яже, відчувається терпкий смак. Однак клітини і тканини зберігають життєдіяльність, і після видалення в'яжучих речовин повністю віднов­люють свою життєдіяльність. У шлунку і киш­ках в'яжучі речовини осаджують білки їжі і слизу, так що з них утворюються плівки, які захищають стінки органів травлення від по­дразнень. Через це автоматичні хвилеподібні скорочення гладеньких м'язів, які проганяють харчові маси через кишечник, уповільнюються або й припиняються. Тому харчові маси довше затримуються в кишках, з них більше погли­нається води, і калові маси стають твердими. Пронос під дією в'яжучих речовин припиняє­ться, а тому їх часто застосовують саме з такою метою.

До того ж більшість в'яжучих речовин припиняє діяльність мікрофлори, затримуючи поділ клітин і створюючи несприятливі умови. В'яжучі речовини припиняють і кровотечу, сприяючи зсіданню білків крові (наприклад, при геморої).

В'яжучі речовини застосовують і тоді, ко­ли необхідно ущільнити шкіру, зменшити ді­яльність залоз, припинити погані запахи від тіла.

В'яжучі засоби одержують з кори дуба, калини, вільхи сірої, а також з її шишок, коре­невищ родовика, змійовика, калгану, коренів і листя бадану товстолистого, трави водяного перцю, грициків, з листя шавлії й мучниці, з насіння щавлю, з плодів чорниць і черемхи та з чаю.

Кровоспинні засоби. Для того, щоб зупи­нити кровотечу, необхідно зменшити приплив крові до ураженого місця і зумовити утво­рення згустка крові (тромба), який перекри­ває ушкоджену судину чи капіляр. Перше досягається за допомогою дубильних (в'яжу­чих) засобів, які зумовлюють звуження судин і капілярів і зменшують тиск крові. Одночасно вони сприяють і утворенню згустка. В організмі людини згортанням крові керує вітамін К, або філохінон, який є в багатьох рослинах у скла­ді фотосинтезуючих органів. До рослин з та­кими властивостями належать грицики, кро­пива дводомна, деревій, меландрій білий та родовик лікарський. Для зовнішньої обробки свіжих подряпин придатні в'яжучі засоби. Для внутрішніх кровотеч з матки і легень засто­совують рідкий екстракт з водяного перцю за методом академіка Кравкова, для зупинки маткових кровотеч — препарати з ріжків (Claviceps purpurea — грибного захворювання жита) і жовтокореня канадського Hydrastis canadensis.

Відхаркувальні засоби. Це — лікувальні речовини, що сприяють видаленню мокротин­ня (бронхіального секрету) з дихальних шля­хів, їх приймають усередину, вони діють на слизову оболонку шлунка, а через неї по­дразнення передається або ж рефлекторно на легені, або ж через блювотний центр знову ж таки на легені. В легенях відбувається про­цес розрідження мокротиння й нагромаджен­ня його в великих трахеях і бронхах, звідки воно вже легше видаляється кашлем. При за­тримці мокротиння в легенях воно може загнитися й призвести до дуже тяжких наслідків. Відхаркувальною дією характеризуються ко­рінь іпекакуани (блювотний корінь) з дію­чою речовиною еметином, сенега, мильний корінь і синюха, що містять сапоніни, мишатник, корінь алтеї і солодки та багно болотяне.

Глистогінні засоби  (гельмінтопиди) — це речовини, які вбивають або принаймні при­гнічують круглих і стьожкових червів (гли­стів), що паразитують у кишечнику людини. Отрути проти глистів звичайно токсичні й для людини, тому застосовують їх у таких дозах і формах, щоб не спричинити тяжких наслід­ків для пацієнта. Перед застосуванням глисто­гінних заходів необхідно визначити види па­разитів і відповідно до цього застосувати ті чи інші препарати.

Проти круглих червів, особливо аскарид, застосовують цитварний полин, у якому є згубний для них сантонін. Сантонін отруйний і для людини, але його вживають разом з по­слаблюючим препаратом, щоб прискорити перистальтику й видалити мертвих і пригніче­них живих червів разом із залишками санто­ніну та каловими масами. Речовини чоловічої папороті (Dryopteris filix-mas) діють проти стьожкових глистів і хоч вони їх і не вби­вають, зате паралізують їхні нервову і м'язо­ву системи, так що глисти втрачають здатність удержуватися присосками на слизовій обо­лонці кишечника. В цьому випадку додають і проносні засоби, щоб прискорити видален­ня отрути з організму людини разом з пара­лізованими червами, які згодом можуть ожити.

Глистогінні властивості притаманні й гар­бузовому насінню; алкалоїд міститься в сіру­вато-зеленій тоненькій плівці на насінні і він вигідний тим, що зовсім нешкідливий для лю­дини.

Серед тропічної та субтропічної флори також є рослини з сильними антигельмінтними властивостями. Це, зокрема, свіжі квіти (Hadema abyss inica), в яких є ефіри флоро­глюцину з масляними кислотами, аналогічні сполукам чоловічої папороті. Інша відома рослина Mallotus philyppiensis служить для виготовлення препарату «камала», який мі­стить у собі смолоподібний ротлерин (також похідна речовина флороглюцину).