Жири і олії

Жири і жирні олії. Вони бувають як рос­линного, так і тваринного походження. Залеж­но від хімічної природи при кімнатній темпе­ратурі вони можуть бути рідкими, густими і твердими. Хімічно вони становлять ефіри жирних кислот різної природи з гліцерином, триатомним спиртом. До одної молекули гліце­рину приєднуються три молекули кислот, однакових або, частіше, різних. Під впливом натрієвого або калійного лугу ефірні зв'язки порушуються, жирні кислоти утворюють з лугом солі, які становлять звичайне мило, тверде з натрієм, рідке — з калієм, а гліцерин залишається у розчині.

Жири й олії становлять важливий продукт харчування, застосовуються в техніці, косме­тиці, а також мають фармацевтичне викорис­тання. Так звані ненасичені жирні кислоти, що мають в молекулі один, два (як у лінолевої), три (як у ліноленової) або навіть чотири (як у арахідонової кислоти) подвійні зв'язки між атомами вуглецю і трапляються лише в рослинних жирах і так званому риб'ячому жирі, в організмі людини не синтезуються, але потрібні для багатьох біохімічних процесів, і тому їх відносять до незамінних продуктів живлення. Суміш ненасичених жирних кис­лот називають вітаміном F. Безпосередньо з лікарською метою застосовується рицинова олія — як проносний засіб. Мазі, емульсії, пасти, жирові екстракти з лікарських рослин або з ефірних олій готують на жирах, які сприя­ють поглинанню активних речовин організ­мом, пом'якшують і продовжують їхню дію. Жири і жирні кислоти малостійкі, особливо ненасичені; вони окислюються, твердіють, ста­ють темними, набирають неприємного запаху. На це потрібно звертати увагу при викорис­танні їх. Найпоширеніші в наших умовах — соняшникова і рапсова олія, лляна і кукуруд­зяна, в Середній Азії — бавовникова, а у сві­товій практиці ще й оливкова (прованська олія), арахісова, кокосова і пальмова.

Ефірні олії. Це — леткі, з характерним сильним запахом і смаком, маслоподібні, не­розчинні у воді, здебільшого безбарвні або слабо забарвлені рідини. На відміну від справжніх жирів вони не залишають жирової плями на папері, бо випаровуються вже при кімнатній температурі. Ефірні олії утворюють­ся виключно в рослинах, але мають надзвичай­но сильні фізіологічні й фармакологічні вла­стивості. У чистому вигляді їх одержують пе­регонкою з водяною парою, поглинаючи жи­рами, подекуди вичавлюють під пресом або ж екстрагують рідкою вуглекислотою та інши­ми розчинниками. У фітотерапії їх вживають не лише очищеними, наприклад, для інгаляцій чи у приладі «Фітон», а й у настойках, які роблять на спирті, враховуючи нерозчинність терпенів у воді, або в напарах, як скажімо, це роблять з листям шавлії або евкаліпту для по­лоскання. Ефірні олії розчиняються спиртом, ефіром або жирами і в таких формах дуже широко використовуються у парфумерії. Ефір­ні олії знаходять також важливе застосування у харчовій промисловості — у прянощах і спе­ціях.

Ефірні олії розрізняють і називають за рос­линами, з яких їх одержують: м'ятна, лавандо­ва, трояндова тощо. Кожна з них становить суміш кількох або кільканадцяти окремих хімічних сполук — терпенів і їхніх похід­них. Терпени — вуглеводні, тобто складаються лише з С і Н і характерні тим, що в молекулах у них є багато ненасичених вуглецевих зв'язків, які зумовлюють високу хімічну активність цих речовин. Розрізняють монотерпени, сесквітерпени і дитерпени (терпени з більшою кількістю конденсованих молекул утворюють смоли і каучук). Вуглевод може замінити один з атомів водню на якусь іншу молекулярну групу і таким чином придбати нові якості.

Приклади монотерпенів: як вуглеводні мирцин і оцимін, а вже як їхні похідні альде­гіди і кетони зустрічаються у складі багатьох ефірних олій. Це — цитронелол, цитраль, ли­монен, а-пінен, ментол, миртенол, борнеол, камфора, вербенон і піперитон. Сексвітерпени є в сандаловому дереві (В-санталін), в ев­каліптовій олії — кадинол і евдесмол. Дитерпени зустрічаються досить рідко, відомі а-камфорен, фітол (входить до складу хлоро­філу), абієтинова кислота.

В рослинах ефірні олії містяться в особ­ливих клітинах — вмістищах, і виходять звід­ти після руйнування або ж при підігріванні.

Фізіологічна дія ефірних олій здійсню­ється різним шляхом. При безпосередньому контакті їх із шкірою викликається подраз­нення, посилюється приплив крові до цього місця (гіперемія), що використовують при ком­пресах і сполоскуваннях з ефірно-олійними напарами. При надто високій концентрації або тривалій дії можна викликати опік шкіри. Розчинені в жирах (в'єтнамський бальзам «Золота зірка») ефірні олії при нанесенні на шкіру локально гальмують запалення (антифлогістична дія). Через шкіру вони можуть проникати у кров і розноситись по тілу. Але певніше їх вдихання при інгаляціях: полег­шується відкашлювання.

Потрапляючи до рота і подразнюючи нер­вові закінчення, ефірні олії діють через нер­вову систему на шлунок, зумовлюючи поси­лення секреції шлункового соку, секрету під­шлункової залози і жовчі, тобто тих соків і ферментів, що в основному здійснюють про­цес перетравлювання і засвоювання їжі. Тим самим вони діють на апетит, нормальне, здо­рове споживання їжі, що й досягається смако­вими додатками до страв, консервів тощо (кріп, петрушка, кмин, коріандр та багато ін­ших).

Ефірні олії діють і на сечовидільні орга­ни. Пояснюють це тим, що ліки з чебрецем або чистий тимол (з олії чебрецю) або інші діуретичні ліки з ефірними оліями розширю­ють судини фільтруючої системи нирок (нефронів) і роблять їх легше проникними. Важ­ливими ліками з такою дією є «ягоди» ялівцю, корені петрушки, насіння чи листя любистку.

Отже, в цілому ефірні олії є важливими ліками для очищення організму від мокрот, сечі та інших відходів, вони виявляють спаз­молітичну дію на м'язи кишечника, приско­рюючи травлення. Вони також поліпшують виділення молока у матерів-годувальниць. Деякі ефірні олії, наприклад, м'ятна, мають чітку жовчогінну дію і застосовуються при запаленнях жовчного міхура та при жовтяницях.

Разом з тим зловживати ефірними оліями не можна. Вони можуть спричинити значну шкоду при менструаціях і вагітності через припливи крові (аж до аборту).

І, нарешті, ефірні олії виявляють чітку статичну дію на бактерії, особливо на такі, що мають просякнуту жироподібними речовина­ми оболонку і через це дуже стійкі до інших дезинфекційних засобів (стафілокок). Обку­рювання ефірними оліями застосовується для дезинфекції приміщень, одягу та шкіри. Ос­кільки ефірні олії здебільшого мають приєм­ний для людини запах, такий захід сприяє й підвищенню самопочуття.

Найхарактерніші ефіроолійні рослини: ва­леріана, фенхель, кріп, коріандр, лаванда, лю­бисток, меліса, мускатник, м'ята, петрушка, розмарин, шавлія, чебрець, материнка, ялівець, полин, лимон, апельсин, троянда.